Мова тварин

Мова тварин

В процесі написання реферату з психології на тему «Мова та спілкування тварин», знайшла декілька цікавих статей, які перевернули мій світогляд. Гадаю, нашим читачам вони були б цікаві.

До речі, реферат можна скачати тут, doc 23Kb

Перший контакт

Розмовляюча мавпа Уошо та її учень Луїс

Людям завжди хотілося навчитися розуміти мову звірів і птахів, але вийшло так, що тварини першими вивчили мову людей. Честь «першого контакту» – розмови представників різних видів, що здійснився наприкінці 1960-х років, належить шимпанзе Уошо (Washoe) та її вихователям – подружжю Аллену та Беатрисі Гарднерам. На той час уже давно було відомо, що тварини здатні мислити, тобто вирішувати завдання «подумки», вигадуючі нові варіанти поведінки, а не тільки методом «проб і помилок», шляхом перебору відомих їм способів дії. Це довів німецький психолог Вольфганг Келер, що проводив свої відомі дослідження інтелекту шимпанзе ще на початку 20-го століття. Широку популярність одержав, наприклад, експеримент, у якому мавпа після ряду невдалих спроб збити високо висячий банан ціпком або дістати його, піднявшись на ящик, сідала, «замислювалася», а потім зненацька вставала, ставила ящики один на іншій, піднімалася на них і збивала банан ціпком.

Ці досвіди надихнули вчених на перші спроби «олюднити» мавп. В 30-і роки подружжя психологів Келлог взяли на виховання дитинча шимпанзе на ім’я Гуа, який ріс разом з їхнім однорічним сином Дональдом. Батьки намагалися не робити відмінностей між «дітьми» і спілкуватися з ними однаково. Але добитися особливих успіхів у вихованні Гуа їм не вдалося, а от Дональд, увесь вільний час, що проводив із шимпанзе, став «мавпувати» – розвиток його мови сповільнився, зате він навчився досконало наслідувати звукам і звичкам Гуа, і навіть став слідом за ним став обгризати кору з дерев. Переляканим батькам довелося припинити експеримент, а Гуа відправили в зоопарк. Іншій парі психологів, подружжю Хейс, що виховували шимпанзе Вікі, з величезною працею вдалося навчити її говорити лише кілька слів – «мама», «тато», «чашка».

Лише в 1966 році етологи Аллен і Беатриса Гарднери, переглядаючи фільми про Вікі, звернули увагу на те, що та хотіла й могла спілкуватися за допомогою знаків: наприклад, Вікі полюбляла кататися на машині, і щоб донести своє бажання до людей, придумала приносити їм зображення автомобілів, які вона виривала з журналів. Нездатність до мови в неї була не через недолік розуму, а через будову гортані, що не дозволяє мавпам виголошувати більшу частину людських звуків. І тоді Гарднерам спала на думку ідея навчити шимпанзе мові жестів, якою користуються глухонімі. Так почався «проект Уошо».

Уошо та її родина

Розмовляюча мавпа Уошо, Р. Футс та Д. Футс

Перша леді у світі шимпанзе була 10-місячним дитинчам, спійманим в Африці. Гарднери виховували Уошо як власної дитину, і незабаром з'ясувалося, що як і дитина, вона любить вчитися й спілкуватися. Вона не просто запам'ятовувала жести, за допомогою яких до неї зверталися прийомні батьки, а ставила запитання, коментувала власні дії й дії своїх учителів, сама заговорювала з ними. За перший рік життя з Гарднерами Уошо освоїла 30 знаків-слів амслена – американської мови глухонімих, за перші три роки – 130 знаків. Опановуючи мовою в тій же послідовності, що й дитина, вона навчилася поєднувати знаки в прості пропозиції. От, наприклад, Уошо пристає до одному з дослідників, щоб він дав їй сигарету, яку той курив, – «Дай мені дим», «Дим Уошо», «Швидко дай дим». Зрештою дослідник сказав «Попроси чемно», на що Уошо відповіла «Будь ласка, дай мені цей гарячий дим». Сигарету, їй втім так і не дали. Легко далися їй і такі чисто людські вміння як жартувати, обманювати й навіть лаятися, - так, Уошо назвала одного зі служителів, що довго не давав їй пити «брудним Джеком».

Лаятися – справа не таке примітивна, як може здатися на перший погляд, оскільки говорить про здатність Уошо вживати слова в переносному значенні, узагальнювати їхні значення. Саме на цій здатності узагальнювати за допомогою слів будується людська розумність. Виявилося, що Уошо будує узагальнення не гірше, ніж це роблять маленькі діти, починаючи опановувати мову. Наприклад, один з перших вивчених нею знаків,– «Відкрий!» вона застосовувала спочатку, коли хотіла, щоб їй відкрили двері кімнати, потім стала використовувати його для відкривання всіх дверей, потім для ящиків, контейнерів, пляшок, і нарешті, навіть щоб відкрити водо-провідний кран.

Уошо правильно використовувала особові займенники, уявлення про минуле й майбутнє (у майбутньому її цікавили здебільшого свята, такі як Різдво, які вона дуже любила), порядок слів у реченнях (наприклад, чудово розуміла різницю між «Ти лоскотати мене» і «Я лоскотати тебе»). Придумувала власні знаки або використовувала комбінації знайомих знаків, щоб назвати незнайомий предмет, – так Уошо назвала лебедя «птах вода», а ялинку на різдво «цукеркове дерево. Іноді Уошо намагалася заговорити не тільки з людьми, але й з іншими істотами – одного разу, коли за автомобілем у якому вона їхала, з гавкотом погнався пес, Уошо, яка дуже боялася собак, замість того щоб сховатися, як вона зазвичай робила, висунулася з вікна й стала жестикулювати «Собака, іди!».

Тим часом у лабораторію Гарднерів привезли ще декілька маленьких шимпанзе. Вони швидко вчилися й незабаром почали спілкуватися один з одним мовою жестів. Коли в Уошо народилося дитинча, воно почало навчатись жестам, спостерігаючи вже не за людьми, а за іншими мавпами. Дослідники не раз помічали, як Уошо правильно «ставить йому руку» — поправляє жест-символ.

Коли Гарднери в 1970 р. закінчили свою роботу з Уошо, їй загрожувала перспектива відправитися в один з біомедицинських центрів – «на досліди», і якщо не загинути, то вже у всякому разі провести залишок днів у невеликій одиночній клітці. Її, а потім і інших шимпанзе, що проходили навчання в цій лабораторії вряту-вав асистент Гарднерів Роджер Футс, що створив «Мавпячу ферму», на якій і живе тепер «родина Уошо» – колонія «розмовляючих» мавп, яка зараз перебуває в Еленсбурзі (штат Вашингтон) в організованому Футсом в 1993 р. Інституті вивчення комунікації шимпанзе й людини. Спостереження за поведінкою цієї групи протягом майже 30 років стали найбільшим джерелом даних про поведінку, суспільство й субкультурі «розмовляючих» мавп.

Зроблені Футсом відеозаписи зафіксували життя родини Уошо. На одній з них сестри Мойя й Тату лежать на підлозі з журналом, який вони тримають ногами, тому що руки потрібні для жестикуляції — для розмов і коментарів до картинок. Тату шукає світлини чоловічих осіб і пояснює, що «Це друг Тату», різноманітно варіюючи цю романтичну тему. До них підходять інші шимпанзе й за допомогою жестів обговорюють кольорові картинки, фасони одягу й фото в журналах.

Горила-професор

Горила Коко фотографує себе у дзеркалі

Результати досліджень родини Уошо видалися зовсім неймовірними, але в 70 і кілька груп незалежних дослідників, що працювали за різними програмами і з різними видами людиноподібних мавп, підтвердили й доповнили ці дані. Мабуть найбільш здібною з усіх 25 «розмовляючих» мавп виявилася горила Коко, що живе неподалік від Сан Франциско зі своєю «прийомною матір'ю» доктором Пенні Паттерсон. Серед «розмовляючих» мавп Коко – справжній професор: вона вживає, за різними оцінками, від 500 до тисячі знаків амслена, здатна зрозуміти ще близько 2000 знаків і слів англійської мови, а розв’язуючи тести, показує коефіцієнт інтелекту вхідний у норму дорослого американця.

Втім, як і в інших «розмовляючих» мавп, основний розвиток її мови й інтелекту відбувався в перші роки життя (талановиті мавпи доходять у розвитку мови до рівня дворічної дитини, а в деяких відносинах – трирічної). Виростаючи, вони багато в чому залишаються подібні дітям, реагуючи по-дитячому на життєві ситуації й полюбляючи гратися. Коко дотепер грає в ляльки й іграшкових звірів, і розмовляє з ними, бентежачись, щоправда, коли хтось застає її за цим заняттям.

От, наприклад, Коко грає уявлювану ситуацію між двома іграшковими горилами: посадивши іграшки перед собою, мавпа жестикулює «Поганий, поганий» стосовно рожевої горили, а потім «Поцілунок!» звертаючись до блакитної. Потім вона показала «Женуться, лоскотати» і вдарила іграшки друг про друга; потім з'єднала їх, зобразила, начебто горили борються один з одним. Коли її партнер горила Майкл відірвав ногу в її ганчіркової ляльки, Коко вибухнула найстрашнішою лайкою, яка коли-або чули від мавпи: «Ти брудний поганий туалет!».

Коко дуже любить кішок ( у неї була своя кішка, яка недавно вмерла), любить малювати. Зараз Пенні пише, що намагається навчити Коко читати.

«Мова» дельфінів

Дельфін

Дельфіни викликають великий інтерес гарною здатністю навчаються та різноманітною ігровою діяльністю, що проявляється при контакті з людиною. Дельфіни легко імітують різні звуки і наслідують слова людини. Вони володіють багатством звукових сигналів і активно спілкуються між собою за допомогою найрізноманітніших звуків – частих тональних свистів і різких пульсуючих звуків-клацань. У кожного дельфіна свій характерний свист – «голос», властивий тільки йому одному. Перебуваючи вдвох або в групі, дельфіни ведуть активну «розмову»: пересвистуються, видають клацання. Коли один дельфін подає сигнал, то інший в цей момент мовчить або свистить. Спілкуючись з дитинчам, самка дельфіна видає до 800 різних звуків.

Спілкування між дельфінами відбувається безупинно, навіть в тому випадку, якщо вони відокремлені, але можуть чути один одного. Якщо ізолювати дельфінів на 8 тисяч кілометрів, але встановити між ними радіозв'язок, вони також реагують на сигнали «співрозмовника». Звуки дельфінів відображають їхній емоційний стан і являють собою сигнали, пов'язані з пошуком їжі, турботою про потомство, захистом.

Дельфіни спілкуються за допомогою звуків, однак сприймають їх зовсім не так, як люди – вони використовують у якості «слів» звукові «ієрогліфи», зміст яких залежить від форми просторової структури, утвореної звуковими хвилями у воді, вважає група британських і американських вчених, що розробили перший прилад, здатний зафіксувати з високою точністю форму звукових хвиль у воді.

Пристрій, що одержав назву CymaScope (від грецького слова kyma – «хвиля»), дозволяє одержати зображення просторової структури звукової хвилі у воді. Звукові «картинки», які створюють дельфіни у воді, і є «словами» мови цих морських ссавців, вважають вчені, йдеться в повідомленні учасників проекту.

Довгий час вчені вважали, що звуки, які видають дельфіни, є мовою, але складність цих звуків створювала значні проблеми для аналізу. Колишня техніка запису звуків, які видають китоподібні, давала можливість одержати спектрограму – тобто розподіл частот і амплітуди звуку залежно від часу, але не давала ніякого уявлення про форму фронту хвилі.

Дослідники китоподібних упевнені, що дельфіни в процесі еволюції одержали здатність розшифровувати тривимірну звукову картину, що вони одержують за допомогою свого ехолокатора – ультразвукового променя, яким вони «обмацують» простір. CymaScope дає змогу побачити як цю картину, так і ту, яку дельфін створює своїм криком.

Один з авторів розробки, британський інженер акустик Джон Рейд (John Reіd) вважає, що ця техніка схожа на розшифровку єгипетських ієрогліфів. «Тепер, коли писк, клацання й свист дельфінів можуть бути переведені в «ієрогліфи», ми одер-жали важливий інструмент для дешифрування їхнього значення», – говорить він.

Висновки

Розглянуті особливості мови і спілкування тварин, говорять про те, що тварини, як і людина, можуть спілкуватися між собою, однак не завжди за допомогою вербальних засобів.

Застарілі дослідження склали уявлення про те, що тварини позбавлені свідомості. Джерела цього походять від експериментів Павлова, що створив мову опису поведінки тварин, терміни якого не стосуються психіки (сигнал, рефлекс, стимул, реакція і т.д.) Були створені спеціальні експериментальні ситуації, у яких ця мова мала сенс як знаряддя одержання нового знання,– наприклад, умови, у яких містився піддослідний собака, робив її психіку практично непотрібною. Нові покоління лабораторних дослідників, поширивши цю мову на всю поведінку тварин, природно, вже ніде не зустрічалися із психікою.

Положення в науці змінилося з виникненням в середині 20-го століття етології – науки про поведінку тварин у природніх умовах. Спостереження етологів дозволили інакше глянути на психічні здатності тварин та визнати, що людина – лише один з видів живих істот, кожна з яких наділена власною свідомістю.

З'ясувалося, що багато популяцій людиноподібних мавп широко використовують різноманітні знаряддя, що ще нещодавно вважалося ознакою людини. Діяльність ця не інстинктивна, адже вона передається з покоління в покоління. В останні роки з'являється усе більше досліджень культурних традицій різних популяцій антропоїдів, і в цих дослідженнях слово «культура» вживається вже без лапок.

З'ясувалося, що людиноподібні мавпи (як і слони, і дельфіни) мають самосвідомість, принаймні, на тілесному рівні – вони розрізняють себе в дзеркалі. Спектр емоцій, що проявляються ними, дуже багатий.

Етологи показали, що навіть у досить примітивних тварин, сигнали часто є знаками, які інформують родичів про тип їжі або про вид небезпеки. Одне з останніх досліджень виконане британськими біологами з університету Сент-Ендрюс показало, що в дельфінів є подоба постійних імен друг одне для одного.

Комментарии

18.08.2014 10:04:26
Avatar of AnonimAnonim
Дякую за статтю. Дуже цікаво.
Captcha Обновить
Go Top